Життєпис[ред. • ред. код]
Олександр Олесь (справжнє прізвище — Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля Харківської губернії. Батько поета займався риботоргівлею, помер, коли Олександру було 11 років.

Існує припущення, що його родовід сягає корсунського полковника, а згодом — ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Олександр Оглоблин вважав, що родина цілком імовірно належала до шляхетського роду Кандиб:

« «Модзалевський у Родословнику подає кількох Кандибів з Харківщини: нащадки Трохима Кандиби, які були вписані до Родословної книги Харківської губернії, зокрема Іван Лукиліянович Кандиба (стор. 276) і Григорій Андрійович Кандиба, род. 1803 р., з дворян Сумського повіту (стор. 277). Зв’язок цих Кандибів з конотопськими Кандибами, які походять від Федора Кандиби, залишився Модзалевському невідомий.
Але він цілком імовірний. Річ у тому, що Іван Андрійович Кандиба (No. 13 головної лінії Кандибів у Модзалевського), титулярний совітник і конотопський діяч, праправнук Корсунського полковника, був одружений з Олімпіадою Петрівною NN (прізвища її Модзалевський не подає), що народилася коло 1786 р. і в 1822 році володіла маєтком у с. Верхосулці Лебединського повіту (52 душі), який потім дістався її дітям Кандибам, можливо, Григорію Івановичу Кандибі, народженому 1806 року, нащадків якого в Модзалевського немає і в якого міг бути син Іван, батько Олександра Івановича Кандиби-Олеся.»[1]
  »

Мати, дві сестри, дід, який жив у селі і до якого щороку їздив хлопець, були його найближчою родиною.[2]У 4 роки Сашко навчився читати. А дядько Василь, з яким жили в одній хаті, прилучив до творів Т. Шевченка, П. Куліша та М. Вовчка.

Початкову освіту здобув у сільській школі. У віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працював у маєтку промисловця практикантом.[2]

1903 Олесь склав іспит із латині і вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті водночас заробляв на прожиття статистиком у земстві.[2]

1907 року одружився з Вірою Свадковською, яка народила йому сина Олега Ольжича.

З жовтня 1909 працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас з 1911 співпрацював у редакції «Літературно-наукового вістника» та у видавництві «Лан». 1919 виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині.

З 1920 проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів та редагував журнал «На переломі». З 1924 жив у Празі (Чехословаччина). Листування Олеся з Олегом Ольжичем демонструє справді теплі й ніжні родинні стосунки, батьківську турботу про освіту, захоплення та професійні інтереси сина.

Тяжкими були останні роки Олександра Олеся. Гітлер розчленовує Чехословаччину, яка прихистила поета. Угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета.

22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.[3][4]

Скульпторка Ніна Левитська, яка разом з чоловіком композитором Борисом Левитським підтримувала в Празі приятельські стосунки з поетом, з руки та обличчя Олександра Олеся зняла посмертні відбитки, які зберігаються в Музеї української культури у словацькому місті Свидник. Після війни передсмертні листи Олександра Олеся Ніна передала на зберігання професору Миколі Мушинці.

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему:
Розпорядження КМУ від 2017.01.18 №33-р «Про перепоховання в Україні останків видатного українського письменника Олександра Олеся»

3 січня 2017 року останки письменника та його дружини були ексгумовані. За чеськими законами, після поховання родичі або друзі померлих повинні платити ренту за місце на кладовищі. До недавнього часу ренту (20 тисяч чеських крон на 10 років) за могилу Олеся платив виходець з України Володимир Михайлишин, що був громадянином Чехії. Після його смерті син вирішив поховати батька у могилі Олеся.[5][6]

Було запропоновано перепоховати Олеся в Україні на алеї почесних поховань на Лук'янівському кладовищі[7] або на його батьківщині — у Білопіллі на Сумщині.[8] 13 січня 2017 року влада Чехії дозволила передачу Україні ексгумованих останків українського письменника Олександра Олеся.[9]

29 січня 2017 року прах Олеся і його дружини Віри було перепоховано на Лук'янівському кладовищі у Києві після панахиди у Володимирському соборі.[10][11][12]