Ру́ський (прикметник) (давньоруськ. руськии, пол. ruski) — в українській мові такий, що відноситься до часів Русі або до її населення — русів (наз. відм. однини — русин, аналогічно утворювались назви сусідніх народів: Москва — москвин, Литва — литвин), чи їх нащадків — українців. Під назвою «руські люди» (чиї — приналежність), як правило, розуміли підлеглих Русі іншого етнічного походження. Для позначення жителів саме давньої Русі, середньовічної Київської держави, та до держав спадкоємців: «Королівства Русь» (Галицько-Волинського князівства), Великого князівства Литовського та Руського та Великого князівства Руського XV ст., та Великого князівства Руського що мало постати на теренах Українського гетьманату, часто також вживається термін давньоруський / давньоукраїнський. Не випадково саме так іменувалася адміністративна одиниця Руське воєводство.
Слово руський не слід плутати з рос. русский, тобто росіянин. Адже з мовною реформою царя Петра I з 1711 р. саме так — росіяни (рос. русские) — стали іменуватися піддані Московії московити (москалі) з-за новоутвореної Російської імперії з Московського царства.

Скомпонований у другій половині 17 ст. Синопсис починається від давніх слов'ян і сягає другої половини 17 ст., приділяючи особливу увагу Київській Русі. У додатку до синопсису вміщено перелік (розпис) князів, гетьманів і митрополитів. Автор синопсису достеменно невідомий, хоча здебільшого приписують його архімандриту Інокентієві Ґізелю. Синопсис у Російській імперії було уживано як підручник історії не тільки східних, а й південних слов'ян. Почавши від першодруку (1674), Синопсис перевидано бл. 30 разів. Деякий час вважався першим підручником з історії України.

Ну и...?
Только синопсис кучу раз переиздавался. Он есть и на русском языке тоже кстати.